close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

Схилімо голови в скорботі

код для вставкиСкачать
Вечір – реквієм вшанування пам’яті жертв
Голодомору 1932 – 1933 років
Це двадцять другий рік.
Це тридцять другий рік.
Це тридцять третій рік.
Це сорок шостий рік.
Голодомор. Голодомор. Голодомор.
У той рік заніміли зозулі, накувавши
знедолений вік,
Наші ноги розпухлі узули в кирзакирізаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину клала в
яму, копнувши під бік,
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок - помер чоловік.
У той рік і гілля, і коріння – все
трощив буревій навкруги...
І стоїть ще й тепер Україна, як
скорботна німа край могил.
Д. Головко
Відкривайтесь, небеса!
Зійдіть на землю
Всі українські села,присілки та хутори,
Повстаньте всі, кому сказали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті невигасний собор!
Багаті? – Старцюватимете!
Співучі? – Заплачете, затужите!
Горді? – Впадете на коліна!
Густолюдні? – Прополимо!
В історію оглянетесь? – Очі виколимо!
Ні труни, ні хрестів
І ні тризни!
Прямо в яму,
На віки – віків!
Чорна сповідь
Моєї Вітчизни
І її затамований гнів.
А. Листопад
* Колективізація
*Засуха і неврожай
*Аграрна політика влади
Чи може геноцид?
Благословенний труд для щастя і добра Хліботворящий люд на берегах Дніпра.
Це ми, о Господи, твої плугатарі,
Орали, сіяли, молились на зорі…
…В руках, що виростили хліб,
Не залишили і зернини.
7 серпня 1932 р. Закон
“про п ’ ять колосків”
... Але пам’ять не вмерла, жива.
Хоч всі ми й заслуговуєм докір,
Ось дідусь промовляє слова.
Все згадав, а пройшло стільки років.
Звинувачують
свідки
Були ми небезпечними, бо мали
власний хліб
Цвіли сади, мов савани, на всю небесну твердь,
Ми знали, що приймаємо
за Україну смерть.
На світі весна…
- Їж, братику,
може виживемо?!
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.
Куди ж ви всі відійшли?
Не звільняється пам’ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну...запалю обгорілу свічу.
За Адама, за Дмитра, й Арона,
За Адель, Олен, Оксан, Докій...
Час пройшов, проминули літа,
Вже зітерлись у пам’яті нашій
Тих жахливих часів гіркота
І обличчя від голоду павших.
Хай стоїть на могилі цій хрест,
А на душах хай крига скресає,
Хоч один відпоки на сто верст,
Хай на ньому свіча не згасає.
Ми вірим, ми знаєм,
Ми впевнені в цьому,
Народ наш здолати не вдасться нікому,
І буде повік, як твердиня, стояти,
Моя Україна, земля моя – мати.
1921 – 1922 роки
1932 – 1933 роки
1946 – 1947 роки
Символ сучасної
України
Хліб – всьому голова
Нехай в кожній українській родині
завжди на столі буде хліб і до хліба
і ніколи не повториться трагедія голодоморів.
Бойко, Л. М. Розіп’ята душа на хресті всевишньої печалі: землякам
моїм, старим, молодим і ненародженим – жертвам голодомору 1932
– 1933 рр. – присвячується…/ Л. Бойко // Позакласний час. – 2007. № 10. – С. 9 – 16.
Конквест, Р. Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор /
Р. Конквест. – К.: Освіта,1993. – 230 с.
На хресті голодомору: поетична антологія. – К.: РИФ,1993. – 125 с.
Павличко, Д. Панахида за померлими з голоду / Д. Павличко //
Дивослово. – 2013. - №10. – С. 49.
Труш, Н. Пам'ять людська. Рік 1933 – й: урок – реквієм / Н. Труш //
Шкільний світ. – 2008. - № 38. – С. 6 – 9.
У той рік заніміли зозулі, накувавши знедолений вік: літературний
матеріал про голодомор // Позакласний час. – 2010. - №9. – С. 28 –
30.
Автор
Larisa6666819
Документ
Категория
Презентации
Просмотров
90
Размер файла
10 401 Кб
Теги
голова, схилімо, скорботі
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа