Підготувала учитель української мови і літератури Маловисківської гімназії Панченко О.М. Відверта розмова з Володимиром Тільновим Що не рік То все ближче до риски, Де спитають: А як ти прожив? А у сни Не приходить колиска, У якій я Маленьким тужив. Але пам'ять уперто вертає В ті краї, Де дороги немає… “З глибини дитячих років приходять до мене спомини, наче птахи, що прилетіли навесні і б’ються крилами у віконце рідної хати: виходь, пощебечемо та політаємо!” Мій батько – Борис Олександрович – агроном, працював у сільському господарстві. Мати – Валентина Дмитрівна – медпрацівник, працювала у сільському фельдшерсько – акушерському пункті. Сестра (на 2 роки молодша) Світлана Борисівна, зараз проживає в с. Копанки. «Не будьте байдужими до того, що відбувається довкола, шануйте батьків, любіть свій рідний край, а якщо хтось любить писати вірші, то не викидайте, а зберігайте і продовжуйте розвиватися в літературі. Адже саме ці поетичні рядки можуть стати визначними». Мені подобається тиша, Коли село під ранок спить, А вітер квіти ледь колише Й тополя ледве шелестить Мені подобається ранок І на леваді сміх коси, Умитий сонцем чистий ґанок Й зі сну хрипливі голоси Мені подобається вечір І колір сонця, що сіда, Як огортає спраглі плечі Степліла ставкова вода Мені подобається північ, Коли десь тьохка соловей І де – не – де співають півні, І ллється спів з твоїх очей Мені подобається жити, Радіти сонцю і зіркам, Трудитись, мріяти, любити Й вклонятися твоїм рукам
Автор
1/--страниц