close

Вход

Забыли?

вход по аккаунту

?

додатки

код для вставкиСкачать
Додаток до розділу 2.2.
Особливу увагу держава приділяє виробництву суспільних благ. Обираючи стратегію регулювання, вона може здійснювати виробництво цих благ безпосередньо на державних підприємствах. Також можуть застосовуватись і непрямі методи регулювання, тобто держава виступає посередником між споживачем і виробником благ.
Масштаби і темпи зростання економічної ролі держави можна проілюструвати на прикладі США, де 90 % населення закінчує державні школи, 15 - мешкає у квартирах, що повністю або частково фінансуються федеральним урядом, 10 % - одержують державні субсидії на харчування. Населенню гарантується державна підтримка у випадку безробіття, непрацездатності або бідності, трудова компенсація, пенсія за віком. Кожний шостий працівник зайнятий у державних підприємствах та установах.[10, c.353]
Додаток до розділу 2.2.
Схематично в загальному вигляді економічну роль держави можна представити за допомогою відомої нам моделі економічного кругообігу, що доповнюється третім економічним агентом, державою (рис.2.1). [11, с.35]
Модель економічного кругообігу за участю держави. Поставимо державу в центр моделі кругообігу. Потоки між державою і ринком ресурсів, позначені стрільцями, відбивають закупівлі державою ресурсів, наприклад наймання державних службовців і виплату їм платні, будівництво школи. Потоки між державою і ринком товарів і послуг показують державні закупівлі товарів і послуг, наприклад паперу, комп'ютерів, озброєнь. Ліворуч і праворуч розташовані потоки між державою і домогосподарствами, між державою і підприємствами. Держава надає домашнім господарствам і підприємствам суспільні товари і послуги, виробництво яких фінансується податками, що надходять від домашніх господарств і підприємств. Модель кругообігу показує, як держава втручається в економіку і перерозподіляє ресурси і продукти через систему державних фінансів, тобто через державні витрати і доходи.
Рис.2.1. Економічний кругооборот з участю держави
У порівнянні з ростом частки державних витрат у ВВП трохи інакше виглядає тенденція розвитку державного сектора в сфері виробництва товарів і послуг. Державний сектор у цій сфері - це один з напрямків державного втручання в економіку. Державний сектор у сфері виробництва представлений державними підприємствами, тобто являє собою діяльність держави як виробника продуктів і послуг. Найбільш високими темпами державний сектор у розвинених країнах Заходу зростав у 50-і - 70-і рр. ХХ ст. У 80-і - 90-і рр. під впливом роздержавлення і приватизації масштаби державного сектора скорочувалися.
Наприклад, у Великобританії в післявоєнний період значення державного сектора у виробничій сфері зростало. Державні підприємства в значній мірі самостійно діяли на ринку, але в цілому їхня діяльність контролювалася органами виконавчої влади і парламентом. Державний сектор розвивався в таких галузях економіки, як кам'яновугільна промисловість, суднобудування, металургія, електро- і газопостачання, атомна енергетика, залізничний і авіатранспорт, аерокосмічна промисловість, телекомунікації. Пік у розвитку державного сектора був досягнутий наприкінці 70-х рр. У 1979 р., перед приходом до влади уряду М.Тетчер, продукція, вироблена на державних підприємствах, складала 11,5% ВВП, обсяг інвестицій державного сектора складав 14% загальних інвестицій в економіці Великобританії, на державних підприємствах було зайнято 1,5 млн. чіл., що складало 7,3% усіх зайнятих. Починаючи з 1979 р. і протягом 80-х - 90-х рр., у Великобританії починаються процеси роздержавлення і приватизації, що привели до скорочення числа державних підприємств і галузей, де державний сектор займав пануючі позиції. Частка державного сектора в економіці за цей період скоротилася в кілька разів, зокрема в середині 90-х рр. частка державних підприємств у ВВП, у загальних інвестиціях і зайнятості складала близько 3%.
В українській економіці в даний час державні і муніципальні підприємства складають 11,2% загального числа підприємств, на державних підприємствах працюють 38% усіх зайнятих у народному господарстві, державний сектор робить близько 35% усієї продукції. Це істотне скорочення в порівнянні з початком 90-х рр., коли в державному секторі вироблялося більш 90% валового внутрішнього продукту країни.
Держава так чи інакше впливає на всі сфери ринкової економіки, на виробництво, обмін і споживання. Візьмемо, наприклад, виробництво, ринок і споживання автомобілів у США. Це виробництво в рамках великих корпорацій. Ціни формуються на ринку автомобілів під впливом попиту та пропозиції. Зовні здається, що це вільний ринок, незалежний від держави. Але при ближчому розгляді виявляється, що це далеко не так.
Почнемо з того, що не можна побудувати автомобільний завод у будь-якому місці за бажанням компанії. Землекористування регулюється як на рівні всього суспільства, так і на місцевому рівні. Під впливом держави знаходяться і витрати на виробництво автомобілів хоча б тому, що уряд установлює мінімальну заробітну плату. Розвиток виробництва автомобілів залежить від конкуренції з боку іноземних автомобільних компаній, а ця конкуренція або обмежується, або стимулюється зовнішньоторговельною і валютною політикою уряду. Далі. Федеральна торговельна комісія визначає, чи є реклама автомобілів адекватною чи вона дезорієнтує покупців. Антимонопольне законодавство забороняє підвищення цін за згодою між виробниками автомобілів. Управління по здоров'ю й охороні праці змушує компанії додержуватися правил охорони праці і здоров'я робітників на автомобільних заводах. Державна система соціального забезпечення виділяє кошти у випадку втрати працездатності. Федеральна резервна система (Центральний банк) впливає на розміри кредиту, наданого автомобільним компаніям, впливаючи різними способами на кількість грошей у обігу. Міністерство фінансів впливає на розміри капіталовкладень у виробництво автомобілів, змінюючи податок на прибуток і даючи податкові пільги. І так далі.
Таким чином, ринковий механізм і в економічно розвинених країнах регулюється державою. Це регулювання відбувається на рівні компаній, а також на галузевому, регіональному і загальнонаціональному рівнях. Проблема завжди полягає в тому, щоб знайти оптимальне співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням економіки, визначити найбільш ефективні форми державного втручання в економіку.[12, 172]
Додаток до розділу 3.
Стратегічною метою державної економічної політики є всебічний розвиток соціально-економічної системи та досягнення соціально-економічної стабільності, максимального добробуту суспільства. У цьому контексті держава має ототожнювати себе з цілим суспільством, оскільки власне існування держави як елементу суспільної системи обумовлене стабільністю та гармонійним розвитком останньої. З іншого боку, головною функцією державної стратегії в перехідній економіці є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами економічних суб'єктів i пріоритетами, завданнями і напрямами економічної стратегії держави. Тому вона повинна будуватися з максимальним урахуванням сукупності корпоративних інтересів різного рівня.
Отже, економічна стратегія держави спрямовується, прямо чи опосередковано, на вплив на діяльність приватних економічних суб'єктів і формується в розрахунку на їхню раціональну реакцію. Адже вбудовані регулятори економічної системи є діями економічних суб'єктів щодо забезпечення власних економічних інтересів. Адекватне функціонування системи ринкових регуляторів можливе лише за умови здатності приватних економічних суб'єктів розробляти та здійснювати власні ефективні економічні стратегії. [13, 81]
Відтак причина надмірної тривалості трансформаційної кризи в Україні полягає в тому, що економічна стратегія держави здебільшого була орієнтована економічні показники, а не на конкретні економічні суб'єкти. Це призвело до ще більшого погіршення становища підприємств, передусім реального сектора економіки, стало на заваді й створенню нових ефективних приватних власників. У такому випадку переслідування економічним суб'єктом власних інтересів може набувати руйнівного для суспільства характеру. Шлях до створення стабільних передумов для реалізації дієздатної державної політики ринкової трансформації економіки України пролягає через відновлення спроможності суб'єктів господарювання до ведення самостійної легальної прибуткової діяльності, стратегічного планування власного розвитку. Економічна політика держави повинна бути спрямована насамперед на зростання доходів підприємств та населення, підвищення доступності кредитних ресурсів, полегшення доступу на ринки та збільшення їхньої місткості, сприяння збільшенню конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стимулювання та прискорення процесу нагромадження вітчизняного капіталу. [14, 44]
Досвід останніх років засвідчив, що традиційний інструментарій непрямого регулювання економіки - операції з процентними ставками, державними цінними паперами, бюджетними витратами, динамікою валютного курсу тощо - в Україні або втрачено, або дискредитовано. Це спонукає до звернення до засобів більш жорсткого регулювання. Проте таке регулювання фактично обмежується на сучасному етапі політикою Національного банку щодо забезпечення стабільності гривні і фіскальною політикою, зорієнтованою на забезпечення наповнення держбюджету. Відповідні державні структури хоча й усвідомлюють комплексний характер проблем, які стоять сьогодні перед Україною, проте не можуть вийти за рамки своїх функціональних прерогатив. Ключовим елементом стратегії розвитку української економіки, загальним орієнтиром економічної політики є досягнення стійкого економічного зростання, яке б забезпечило не лише компенсацію втрат національного багатства за роки трансформаційної кризи, але й створення сучасної конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки.
Економічне зростання, яке відбувається в Україні, розвивалося переважно на ґрунті мобілізації наявного виробничо-організаційного потенціалу за рахунок екстенсивного розширення господарських оборотів. Досі практично не склалося умов для надання зростанню інноваційного характеру, розвитку "точок зростання" та розкриття "кластерів інновацій". Вкрай слабкі національний капітал та кредитно-фінансова система не дають підстав очікувати позитивних зрушень в цьому напрямі й найближчим часом. Проте й для екстенсивного типу зростання темпи його надто повільні, що свідчить про низьку ефективність механізмів стимулювання підприємницької діяльності. [15, 87]
У 2002 році відбулось уповільнення динаміки економічного зростання: реальний ВВП, за попередніми даними, становив 4.8% проти 9.2% у 2001 році, темп промислового виробництва - 7% порівняно з 14.2% у 2001 році, сільського господарства - 1.9% проти 10.2% у 2001 році. Одним із чинників уповільнення темпів зростання було погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури для експортоорієнтованих галузей.
У номінальному вираженні обсяг ВВП за 2002 рік становив 220932 млн. грн., що в розрахунку на душу населення становило 4583 грн., або було на 388 грн. більше, ніж у 2001 році.
Рис.2.1. Реальний валовий внутрішній продукт України в 1992-2002 рр. [16, с.10]
Приросту ВВП у звітному році було одержано завдяки зростанню валової доданої вартості за всіма видами економічної діяльності, крім будівництва, де вона знизилася на 1.4%. Унаслідок пожвавлення внутрішнього попиту на кінцеву продукцію найвищі темпи приросту валової доданої вартості спостерігалися в обробній промисловості (8.9%), в оптовій та роздрібній торгівлі; торгівлі транспортними засобами, наданні послуг з ремонту (8.1%).
У структурі ВВП, розрахованому за виробничим методом, найбільша (20.3%) частка валової доданої вартості створювалась у зорієнтованій на кінцеву продукцію обробній промисловості, 13.4% - у сільському господарстві, мисливстві і лісовому господарстві та 11.7% - на транспорті.
Частка чистих податків на продукти становила 12.3%, або підвищилася на 0.7 процентного пункту порівняно з попереднім роком, і зумовлювалася посиленням податкового навантаження на суб'єкти господарювання, що не сприяло підвищенню ділової активності.
Частка проміжного споживання в загальному обсязі випуску товарів та послуг становила 57%, або зменшилася на 0.8 процентного пункту порівняно з 2001 роком, що свідчило про відсутність кардинальних зрушень у напрямі зменшення витратомісткості виробництва, а це не сприяло поліпшенню економічних результатів виробничої діяльності.
Таблиця 2.1
Структура випуску товарів та послуг [16, с.11]
Показники 2000 рік 2001 рік 2002 рік Обсяг випуску товарів та послуг у млрд. грн.
% 400
100 484,2
100 513,9
100 Проміжне споживання у млрд. грн.
% 230
57,5 280
57,8 293
57,0 Валова додана вартість разом з чистими податками на продукти
у млрд. грн.
%) 170
42,5 204,2
42,2 220,9
43,0 Най витратнішими видами діяльності з високою питомою вагою проміжного споживання у складі випуску товарів і послуг залишилися обробна промисловість (75.5%), добувна промисловість (64.4%) та будівництво (59,8%).
Аналіз структури ВВП за використанням свідчить про те, що питома вага кінцевих споживчих витрату 2002 році знизилася проти попереднього року на 0.1 процентного пункту й становила 76.5%. Найбільшу частку в кінцевих споживчих витратах становили витрати домашніх господарств - на рівні 54.3%, що на 0.7 процентного пункту менше порівняно з попереднім роком. Частка споживчих витрат сектору загального державного управління зросла порівняно з 2001 роком на 0.8 процентного пункту й становила 20.4%.
Таблиця 2.2
Структура ВВП за категоріями використання [16, с.11]
Показники 2001 рік 2002 рік Загальний обсяг, млрд. грн. Питома вага, % до підсумку Загальний обсяг, млрд. грн. Питома вага, % до підсумку Валовий внутрішній продукт 204,2 100,0
220,9 100,0 у тому числі: кінцеві споживчі витрати 156,3 76,6 168,9 76,5 валове нагромадження 44,4 21,8 42,1 19,0 чистий експорт товарів і послуг 3,3 1,6 9,9 4,5 Негативним у структурі ВВП за категоріями кінцевого використання було зменшення частки валового нагромадження основного капіталу з 21.8% у 2001 році до 19.0% у звітному, що є вкрай недостатнім, виходячи з високого (близько 50%) ступеня зносу основних фондів і необхідності реструктуризації підприємств. Унаслідок погіршення фінансового стану підприємств уповільнилися порівняно з попереднім роком і темпи зростання валового нагромадження основного капіталу: у звітному році вони становили 104.9% (у 2000 році -112.4%, у 2001 році - 106.2%).
У структурі ВВП за категоріями кінцевого використання частка чистого експорту збільшилася порівняно з 2001 роком на 2.9 процентного пункту і становила 4.5%. Така динаміка зумовлена збільшенням у 3 рази позитивного сальдо балансу товарів І послуг порівняно з попереднім роком.
Таблиця 2.3
Структура ВВП за категоріями доходу (у відсотках до підсумку) [16, с.12]
Показники 2000 рік 2001 рік 2002 рік ВВП 100 100 100 У тому числі: Оплата праці найманих працівників 42,3 42,3 43,7 Валовий прибуток, змішаний дохід 40,9 44,3 42,7 Чисті податки на виробництво та імпорт 16,8 13,4 13,6 Аналіз структури ВВП за доходами свідчить про зміну порівняно з 2001 роком тенденцій у перерозподілі доходів між секторами економіки. Так, питома вага валового прибутку І змішаного доходу знизилася з 44.3% у 2001 році до 42.7% у 2002 році, а частки оплати праці найманих працівників І чистих податків на виробництво та Імпорт збільшилися на 1.4 та 0.2 процентного пункту. Відповідно до перерозподілу доходів формувався І попит: споживчі витрати домашніх господарств зростали вищими темпами, ніж Інвестиції в реальний сектор.
Суттєвою перешкодою збільшенню господарських оборотів залишаються платіжна криза та дефіцит ліквідних ресурсів, які значною мірою викликані тривалою глибокою демонетизацією економіки. Хоча значні зусилля уряду і Нацбанку призвели до збільшення обсягів наданих кредитів, дієвого та цілісного механізму кредитування (особливо довгострокового) реального сектора економіки не створено. З урахуванням допущених протягом попередніх років помилок та на основі отриманих за цей час здобутків необхідно віднайти та реалізувати ті пріоритетні напрями поглиблення реформ, які безпосередньо сприятимуть переходу від грошово-фінансової стабілізації до підтримки економічної рівноваги у прискореному економічному зростанні. Насамперед слід принципово визначити суть потрібного типу зростання. Через крайній дефіцит фінансових ресурсів та низький рівень заощаджень, незадовільний інвестиційний клімат, спрощену структуру внутрішнього споживання і зменшення можливостей виходу на зовнішні ринки в Україні відбулося істотне скорочення інвестиційних процесів. Різко скоротилися витрати на науку, напівзруйновано її кадровий потенціал; відсутні кошти на дотримання програмних структурних пріоритетів, які мають встановлюватися державою; немає достатніх кредитів і капіталів для капіталовкладень у майбутню вартість з високим ступенем ризику, а саме вони, власне, і є вкладеннями в інновації. Через важелі податкової, грошово-кредитної, валютної та зовнішньоторговельної політики необхідно виробити механізми забезпечення дієвості економічної політики держави. У зв'язку з тим, що економічне зростання є, зрештою, процесом розширеного відтворення національного капіталу, ним має передбачатися розбудова усіх ланок ланцюга відтворення, а саме - виробництва, розподілу (відносин власності), обміну (торгівлі) та споживання. Отже, йдеться про відновлення зв'язку промислового, торговельного та банківського капіталів. [16, 6]
Документ
Категория
Без категории
Просмотров
48
Размер файла
104 Кб
Теги
додатки
1/--страниц
Пожаловаться на содержимое документа