Легенда про діда

Легенда про Діда
Життя - політ у невідомість.
І щоб не згубити совість,
Його прожити треба,
Долаючи всі біди, і сягнути неба.
Нас згадують лише словами,
Та ми живем в серцях достойними ділами.
Несват Василь - достойний приклад
Як треба жити і боротись,
Як треба воювати й працювати,
Як треба вчитись мудрості й людей навчати.
Коли приходить мудрості пора,
Тоді вагоміше стають слова.
Та істина, яку шукаємо весь час,
Сама приходить вже до нас.
І ми чудово розумієм,
Що ми живемо як умієм:
Будуєм, нищим, добре сієм.
Та зірка нашого життя буде на небі до тих пір,
Допоки справи наші у пошані.
Давно те було, ще у ті часи,
Коли наш край терзали революції і війни.
В сім'ї Юхима народився шостий син
І він був наймолодшим у родині. Сім'я велика: із батьками - десять душ.
Та працьовиті всі: і шість синів, й дві дочки.
Шкільні роки пройшли у голоді й роботі.
Та цю сім'ю тримала щирая турбота.
Одне за одного завжди стояли
І один одному всі завше помагали.
І ось прийшов гарячий серпень - сорок перший рік:
Війна пройшла полтавським краєм,
Фашисти підло сунули в наш бік
І Василя у армію вже проводжають.
І ось Василь уже курсант у танковому взводі,
Ще все таке нове, незвичне ззвоні. Не віриться - війна вже на порозі,
Всі молоді, та долю обдурить ніхто не в змозі.
Зловісний той парад у листопаді
І звідти зразу же на фронт.
І Несват в танковій бригаді
У перший бій попав, в коловрот.
Недарма станція, де був той бій,
Носила назву Пєкліно, щоб взяв її лихий!
Там полягло багато наших хлопців
Таких ще молодих .....а в танку - як в коробці.
Снаряд потрапив в башню, де сидів мій дід.
Важке пораненя: осколок в голові.
Та це лише початок у війні. І дід сказав: "Не страшне це поранення мені...".
А тут я зроблю невеликий екскурс,
Пройду назад дорогою його життя.
Ще в школі мав він хист до іноземних мов
І вчитель дав йому німецької ази основ.
І Несват мову вивчив добре ще у школі
І це зробило різкий поворот в подальшій долі.
Після шпиталю Несват потрапляє у спецназ,
Стає він грізним диверсантом.
І в сорок третьому на Білорусь скидають цей загін десантом.
І нищать хлопці техніку фашистську,
Вбивають шуцманів і страростів.
І ворог підступив вже дуже близько.
Та цей загін багато шкоди їм зробив.
І знов поранення, концтабір Бухенвальд,
І крематорій пащу відкрива зловісно. Та дід і тут не здавсь, він як залізний.
І знову мова врятувала для життя.
Його узяли як перекладача
Допитувати наших полонених.
Та дід мій - він не просто бойовий -
В таких випадках він скажений.
Утік Василь з концтабору до своїх,
Ну, звісно ж, втрапив у НКВД.
Та знову діду посміхнулась доля.
І в школу розвідки учитися він йде.
І перше і важке завдання, І ось він форму ненависну одягнув.
Він Еріх Вайс, він гауптман із Криму.
Та розвідка - це все без шуму й диму:
Все треба нишком так робити І користь своїм людям приносити. І було важко діду прикидатись
Та головне завдання - не попастись.
І він достойно виконав його. У квітні сорок п'ятого на Ельбі Він вже в бригаді кінної розвідки.
Та в спішному порядку викликають його звідти.
Для всіх у сорок п'ятому війна скінчилась,
А дід мій ще три роки воював. До Англії його уряд заслав.
Там він виконував ще не одне завдання.
Та він розвідник ще за тих часів,
Тому тримає це у таємниці до цих пір. Аж в сорок восьмому його війна скінчилась
І він почав вже мирно працювати.
Мій дід дітей почав навчати.
Він- Вчитель іноземних мов - Віддав цій справі аж сорок п'ять невтомних років.
І зараз він у свої дев'яносто два ще пам'ятає ті буремні роки.
І я пишаюся тим, що я нащадок свого діда,
Бо він легенда і історія жива.
Йому присвячую я свої вчинки і діла
І хочу бути я достойним спадкоємцем
Усіх тих знань і мудрості його,
Котру всотав він з порохом і кров'ю,
І правду, за яку стояв стіною,
І ненастанну волю до життя....